Приморський районний суд м. Одеси ухвалив найсуворіший вирок, передбачений українським законодавством, – призначив покарання обвинуваченому у виді довічного позбавлення волі. Такий вид та міру покарання українські суди встановлюють лише у виняткових випадках за скоєння особливо тяжких злочинів.
19 червня 2026 року колегія суддів Приморського районного суду м. Одеси ухвалила вирок у кримінальному провадженні стосовно громадянина Ш., обвинуваченого:
за частиною 1 статтею 263 (носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу), за частиною 5 статтею 407 (нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану),
за пунктами 6, 11 частиною 2 статті 115 КК України ( вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене на замовлення, з корисливих мотивів). Остаточне покарання обвинуваченому судом було призначено у виді довічного позбавлення волі довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням військового звання – старший лейтенант, присвоєного наказом Командувача сухопутних військ від 29.04.2020 року №174.
В ході судового розгляду, колегія суддів встановила, що громадянин Ш., який проходив військову службу у військовому званні «старший лейтенант», у грудні 2024 року розпочав спілкування в додатку «Viber» з невстановленою особою, яка представилась працівником Служби безпеки України, яка діяла в інтересах спеціальних служб російської федерації запропонувала громадянину Ш. за винагороду у вигляді працевлаштування на роботу в СБУ пройти перевірку, яка полягала у «виконанні завдання» – вбивстві раніше невідомого чоловіка, мешканця міста Одеси, на що останній надав добровільну згоду.
Так, громадянин Ш. перебуваючи у щорічній основній відпустці, орендував у місті Одесі дві квартири: та за інструкцією, отримав пакунок, в якому знаходились самозарядний пістолет Макарова та 2 гранати РГД-5, для подальшого виконання «завдання». У подальшому, громадянин Ш. з’являвся за місцями, де за інформацією ОСОБА1 повинен був з’явитися потерпілий Г..
22.02.2025 року по завершенню щорічної основної відпустки, обвинувачений не встиг виконати вказівки ОСОБА1 щодо умисного протиправного заподіяння смерті Г. у зв’язку з чим зателефонував командуванню військової частини та в категоричній формі повідомив, що більше не має наміру повертатися на службу до військової частини, у звʼязку із чим обвинуваченого визнано таким, що самовільно залишив військову частину.
14 березня 2025 року приблизно о 10:25-10:30 годині, громадянин Ш. перебуваючи на перехресті проспекту Українських Героїв та вулиці Святослава Караванського у місті Одесі, підійшов до потерпілого Г. тримаючи в правій руці самозарядний пістолет базової конструкції Макарова здійснив два постріли в область верхньої частини тулубу потерпілого Г. та влучив однією кулею в останнього, спричинивши одиночне вогнепальне проникаюче сліпе поранення тулуба, після чого потерпілий Г. побіг, однак, втративши рівновагу впав.
Одразу після цього громадян Ш. вирушив за потерпілим, та підійшовши впритул до останнього, здійснив останній, «контрольний» постріл в область голови потерпілого Г. спричинивши вогнепальне проникаюче наскрізне поранення голови. Смерть потерпілого Г. настала в результаті двох вогнепальних кульових поранень з ушкодженням голови та тулуба.
Протягом судового розгляду обвинувачений вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнавав повністю.
Судом встановлено, холоднокровний характер та спрямованість дій обвинуваченого в ході планування деталей вбивства Г.
і спосіб вчинення вбивства, а саме – у центрі міста, де завжди багатолюдно, зухвало, у присутності свідків, при цьому здійснивши перший постріл, обвинувачений навіть не спробував зупинитись, не відчув жалю до пораненої людини, не викликав «швидку», а почав наздоганяти потерпілого для здійснення «контрольного пострілу», наздогнавши, зняв зброю з запобіжника та здійснив останній постріл, що свідчить про його відверте цинічне ставлення до людського життя, загальноприйнятих норм моралі.
Пошук в ЄДРСР судових рішень по вказаному провадженню можна здійснити за номером за № 522/20666/25
Вирок не набрав законної сили та може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Приморський районний суд м. Одеси ухвалив найсуворіший вирок, передбачений українським законодавством, – призначив покарання обвинуваченому у виді довічного позбавлення волі. Такий вид та міру покарання українські суди встановлюють лише у виняткових випадках за скоєння особливо тяжких злочинів.
19 червня 2026 року колегія суддів Приморського районного суду м. Одеси ухвалила вирок у кримінальному провадженні стосовно громадянина Ш., обвинуваченого:
за частиною 1 статтею 263 (носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів без передбаченого законом дозволу), за частиною 5 статтею 407 (нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану),
за пунктами 6, 11 частиною 2 статті 115 КК України ( вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене на замовлення, з корисливих мотивів). Остаточне покарання обвинуваченому судом було призначено у виді довічного позбавлення волі довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням військового звання – старший лейтенант, присвоєного наказом Командувача сухопутних військ від 29.04.2020 року №174.
В ході судового розгляду, колегія суддів встановила, що громадянин Ш., який проходив військову службу у військовому званні «старший лейтенант», у грудні 2024 року розпочав спілкування в додатку «Viber» з невстановленою особою, яка представилась працівником Служби безпеки України, яка діяла в інтересах спеціальних служб російської федерації запропонувала громадянину Ш. за винагороду у вигляді працевлаштування на роботу в СБУ пройти перевірку, яка полягала у «виконанні завдання» – вбивстві раніше невідомого чоловіка, мешканця міста Одеси, на що останній надав добровільну згоду.
Так, громадянин Ш. перебуваючи у щорічній основній відпустці, орендував у місті Одесі дві квартири: та за інструкцією, отримав пакунок, в якому знаходились самозарядний пістолет Макарова та 2 гранати РГД-5, для подальшого виконання «завдання». У подальшому, громадянин Ш. з’являвся за місцями, де за інформацією ОСОБА1 повинен був з’явитися потерпілий Г..
22.02.2025 року по завершенню щорічної основної відпустки, обвинувачений не встиг виконати вказівки ОСОБА1 щодо умисного протиправного заподіяння смерті Г. у зв’язку з чим зателефонував командуванню військової частини та в категоричній формі повідомив, що більше не має наміру повертатися на службу до військової частини, у звʼязку із чим обвинуваченого визнано таким, що самовільно залишив військову частину.
14 березня 2025 року приблизно о 10:25-10:30 годині, громадянин Ш. перебуваючи на перехресті проспекту Українських Героїв та вулиці Святослава Караванського у місті Одесі, підійшов до потерпілого Г. тримаючи в правій руці самозарядний пістолет базової конструкції Макарова здійснив два постріли в область верхньої частини тулубу потерпілого Г. та влучив однією кулею в останнього, спричинивши одиночне вогнепальне проникаюче сліпе поранення тулуба, після чого потерпілий Г. побіг, однак, втративши рівновагу впав.
Одразу після цього громадян Ш. вирушив за потерпілим, та підійшовши впритул до останнього, здійснив останній, «контрольний» постріл в область голови потерпілого Г. спричинивши вогнепальне проникаюче наскрізне поранення голови. Смерть потерпілого Г. настала в результаті двох вогнепальних кульових поранень з ушкодженням голови та тулуба.
Протягом судового розгляду обвинувачений вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнавав повністю.
Судом встановлено, холоднокровний характер та спрямованість дій обвинуваченого в ході планування деталей вбивства Г. і спосіб вчинення вбивства, а саме – у центрі міста, де завжди багатолюдно, зухвало, у присутності свідків, при цьому здійснивши перший постріл, обвинувачений навіть не спробував зупинитись, не відчув жалю до пораненої людини, не викликав «швидку», а почав наздоганяти потерпілого для здійснення «контрольного пострілу», наздогнавши, зняв зброю з запобіжника та здійснив останній постріл, що свідчить про його відверте цинічне ставлення до людського життя, загальноприйнятих норм моралі.
Пошук в ЄДРСР судових рішень по вказаному провадженню можна здійснити за номером за № 522/20666/25
Вирок не набрав законної сили та може бути оскаржений в апеляційному порядку.
_03_03.png)
