Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
1. Щодо строків розгляду справи та динаміки судового розгляду. Строки судового провадження у кримінальному процесі чітко не регламентовані. Єдиним строком протягом якого повинен бути здійснений судовий розгляд – це розумний строк. Поняття розумного строку наведене у ст. 28 КПК України, відповідно до якої розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Крім цього, у вказаній статті наведені критерії, які визначають розумність строків конкретного кримінального провадження:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Відповідальним за дотримання розумних строків у кримінальному провадженні, яке знаходиться на розгляді у суду є - головуючий суддя.
Так, обвинувальний акт щодо Стерненка В.С. та Демчука Р.С. надійшов до судового провадження ще 27.07.2016 року.
У даному провадженні судові засідання призначались регулярно з урахуванням судового навантаження і можливості брати участь у провадженні усіх обов’язкових учасників судового розгляду.
Протягом 2016-2017 років у даному провадженні було призначено 19 судових засідань, за 2018 рік – 9 судових засідань, за 2019 рік - 8 судових засідань та за 2020 рік – 12 судових засідань. З вказаного вбачається, що судовий розгляд призначався приблизно з однаковою періодичністю.
Зважаючи на те, що протягом 2020 року суттєво знизилось судове навантаження на суддів у Приморському районному суді м. Одеси, про що свідчать і показники офіційно оприлюднених суддівських досьє ( в тому числі головуючого по даній справі), виникла можливість у суду призначати судові засідання більш регулярно. Також, суттєво зменшилось навантаження як слідчого судді у зв'язку із зміною територіальної підслідності кількох органів досудового розслідування, що теж надало можливість суду більш ретельно підходити до розгляду справ, які тривалий час знаходяться у провадженні суду.
Однією із причин тривалого розгляду даної справи була неявка потерпілого, покази якого були необхідні для повного, усестороннього і об’єктивного судового розгляду. Окремо варто підкреслити, що потерпілий має право давати показання, і у зв’язку із імовірністю здійснення на нього впливу, судом не одноразово вживались заходи щодо допиту потерпілого у режимі відеоконференції. У цей період судові засідання призначалися із більшим проміжком часу, для надання достатнього часу саме для забезпечення технічної можливості здійснення відеоконференції, однак не зважаючи на вжиті заходи - реалізувати відеоконференцію жодного разу не видалось можливим.
Відповідно до визначеного судом порядку дослідження доказів, перехід до дослідження інших доказів до отримання показів потерпілого був би недоцільним.
Таким чином, після того, як судом було отримано покази потерпілого, виникла можливість здійснення судового провадження більш ефективно і оперативно.
Крім цього, однією із найбільш вагомих причин призначення судових засідань із меншим проміжком часу було дотримання строків розгляду кримінального провадження із урахуванням вимог ст. 49 КК України, так як першочерговим завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
2. Щодо відкритості судового процесу та забезпечення реалізації прав учасниками процесу.
Кожне кримінальне провадження за своєю формою та змістом повинно відповідати загальним засадам кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод по справі "Волков проти України" вказано, що як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ’єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб’єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об’єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
Як зауважував Суд, суддя є безсторонній, поки зворотне не буде доведено (справа ле Компта, ван Лейвена і де Мейра, А 43 параграф 58). До того ж необхідно зазначити, що, крім всього, суди зобов’язані заслуговувати на довіру учасників процесу, особливо обвинувачених.
У даному судовому провадженні було забезпечено дотримання усіх гарантованих прав обвинуваченому, потерпілому та іншим зацікавленим особам.
Так, згідно зі ст. 10 КПК України, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
Під час судового провадження обвинувачений Стерненко С.В. повідомив суду, що він не розуміє мову, якою дає покази потерпілий Щербич С.С., і задля дотримання його прав суд залучив перекладача, для здійснення перекладу показань потерпілого.
Відповідно до ст. 27 КПК України, учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито.
Усі судові засідання були відкриті, інформація про час, дату та місце судового розгляду була внесена до Автоматизованої системи документообігу суду, та всі зацікавлені могли отримати інформацію щодо стадії кримінального провадження. Крім цього, неодноразово на судових засіданнях були присутні відвідувачі, які не є учасниками кримінального провадження, і можливість бути присутніми у залі судових засідань жодного разу судом не обмежувалась.
Публічність і гласність судового провадження були забезпечені в тій мірі, яка передбачена чинним Кримінальним процесуальним кодексом.
Окремо варто зазначити, що у даному провадженні жоден із учасників судового розгляду не заявляв відвід судді, а про право заявлення відводу таким особам було роз’яснено у передбаченому законом порядку.
3. Щодо доведеності події злочинів.
Процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні є показання осіб, речові докази, документи та висновки експертів.
Наявність подій злочинів, які ставились в обвинувачення Стерненку С., підтверджувалась сукупністю досліджених у суді доказів: показаннями потерпілого Щербича С.С.; показаннями обвинувачених Стерненка С. та Демчука Р., які у судових засіданнях не заперечували факт зустрічі із потерпілим; висновками судово-медичних експертиз, відповідно до яких, встановлена велика кількість тілесних ушкоджень, які є легкими та такими, що спричинили короткочасну втрату працездатності; висновками трасологічної, балістичної експертиз; протоколами слідчих (розшукових) дій, перелік яких наведено у вироку.
Найважливішою складовою, яку повинен встановити суд під час розгляду кримінального провадження це - наявність вини у діях особи.
Для встановлення наявності вини суд повинен дослідити наявність умислу (необережності), а інколи і мотив та мету злочину.
Злочин вважається вчиненим із прямим умислом, якщо особа, яка його вчинила усвідомлювала суспільну небезпечність діяння, передбачала його наслідки і бажала їх настання чи свідомо допускала.
Обов’язковою факультативною ознакою розбою є мета заволодіння чужим майном.
За загальним правилом у кримінальному праві, метою є те, на що спрямоване діяння, іншими словами, мета – це уявлення про бажаний результат. Про наявність мети свідчать дії, яких вживає особа, таким чином у випадку вилучення майна у потерпілого, метою є саме заволодіння чужим майном, і вказана обставина не потребує додаткових перевірок.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику в справах про злочини проти власності », розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) ( 2341-14) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства.
Під нападом за статтею 187 КК ( 2341-14 ) слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
Як зазначає у своїх рішеннях Верховний суд, при розмежуванні грабежу та розбою визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й сам спосіб дії винних осіб.
Під час розгляду обвинувачення по суті, було встановлено, що дії обвинувачених та невстановлених осіб стосовно потерпілого мали раптовий агресивний характер, супроводжувались нанесенням великої кількості тілесних ушкоджень, деякі із котрих спричинили короткочасний розлад здоров’я, що свідчить про вчинення саме розбійного нападу, так як за його результатом у потерпілого вилучено майно, яке знаходилось при ньому.
Для кваліфікації дій обвинувачених за ч.2 ст. 187 ККУ (розбійний напад), розмір заподіяної майнової шкоди не має значення.
4. Щодо не допиту свідків у суді.
Згідно зі ст. 21 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Суд, при здійсненні правосуддя надає можливість виступити кожній зі сторін із обґрунтуванням своєї правової позиції, вимагати надання будь-яких доказів від будь-якої сторони кримінального провадження чи потерпілого є порушенням принципу безсторонності суду і може свідчити про упередженість судді у даному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді.
Відповідно до п. 15 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом.
Таким чином, саме прокурор у кримінальному провадженні (крім випадків відмови від підтримання обвинувачення) зобов’язаний доводити обвинувачення за допомогою зібраних під час досудового розслідування доказів, і саме він повинен надати їх до суду, та забезпечити явкою свідків до судового засідання для здійснення їх допиту.
У даному випадку, прокурор надавши письмові докази, після допиту потерпілого визнав не доцільним здійснення виклику свідків, а суд не уповноважений здійснювати їх виклик. При цьому сторона захисту взагалі не наполягала на виклику свідків у судове засідання для їх допиту.
5. Щодо винуватості Стерненка С.
У Засобах масової інформації неодноразово висловлювалась позиція Стерненка С.В., і його адвокатів щодо відсутності доказів вини. Так, на відеохостингу YouTube на каналі STERNENKO, у відео «8 років із конфіскацією майна – Стрененку завтра оголосять вирок», сам Стерненко С.В. зазначив, що у кримінальному провадженні немає інших доказів окрім як показання самого потерпілого, який є : «проросійським колаборантом, тітушкою та членом команди мера Одеси Труханова», », крім цього Стерненко С.В. зазначив, що невідомо чи хтось коли-небуть вчиняв напад на Щербича С.С.
В той же час, як докази вини, судом визнані окрім показів потерпілого, протокол проведення слідчого експерименту, висновки судово-медичних експертиз відповідно до яких у потерпілого були наявні тілесні ушкодження, в тому числі три вогнепальні сліпі поранення від вогнепальної зброї травматичної (несмертельної) дії, протоколи пред’явлення для впізнання осіб та предмету злочину – травматичного пістолета, та статистичною таблицею трафіку з’єднань абонентських номерів. Докази досліджуються у їх сукупності. Кожен доказ певним чином відповідає показанням, які надавав потерпілий, логічно підтверджує фактичні обставини і за результатом їх дослідження не існує сумнівів, що може бути інше пояснення подіям, про які зазначав потерпілий, а вина Стрененка С. та Демчука Р. не викликає сумнівів.
6. Щодо кваліфікації дій обвинуваченого Стерненка С. за ч.1 ст. 263 ККУ.
Стрененко С.В. неодноразово заявляв про те, що він не підлягає кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України з тих підстав, що в Україні відсутній закон, який регулює порядок надання дозволу на придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї.
Однак, вказані твердження є безпідставними і необґрунтованими про що наведено у вироку.
Крім цього, обвинувачений зазначав, про те, що експерти в ході комплексної експертизи переробили шумовий пістолет в результаті чого і надали висновок про належність такого пістолета до вогнепальної зброї.
В той же час, це не відповідає дійсності з огляду на наступне.
В першу чергу, експерт повідомляється і несе кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
По-друге, вказана експертиза проведена із врахуванням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року, на підставі Закону України «Про судову експертизу» і відповідає пред’явленим вимогам до судових експертиз.
На підтвердження своїх слів Стерненко С.В. надав висновок спеціаліста Большакова Вадима Натановича, який 16.01.2017 року позбавлений права проводити судові експертизи, а тому суд не міг розцінювати вказаний документ як доказ.
7. Щодо виду і розміру покарання.
Вид та розмір покарання, який повинен бути призначений окремій особі, визначається судом, який здійснював судовий розгляд, на підставі ст. 65, 66 та 67 КК України та санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, винним у вчиненні, якої визнається певна особа.
Питання щодо покарання є предметом судової дискреції, на підставі об’єктивно встановлених даних в ході судового провадження, щодо особи обвинуваченого, обставин злочину, тяжкості вчиненого, наявності обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин.
Вчинення розбійного нападу за кваліфікуючими ознаками передбаченими ч. 2 ст. 187 КК України карається лише позбавленням волі на строк від 7 до 10 років із конфіскацією майна.
Придбання, носіння чи зберігання вогнепальної зброї карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.
У даному провадженні судом не встановлено жодної передбаченої ст. 66 КК України пом’якшуючої обставини, встановлено наявність обтяжуючої обставини, що уже виключає можливість призначення покарання більш м’якого ніж передбачено законом, тобто застосування вимог ст. 69 КК України. Крім цього, відповідно до ст. 75 КК України, суд може звільнити від відбування призначеного покарання тільки у випадку, якщо особі призначене покарання до 5 років позбавлення волі. Таким чином, судом призначено покарання у відповідності та з дотриманням усіх вимог Закону України про кримінальну відповідальність.
Застосування положень ст. 69 ККУ, тобто призначення покарання нижче від найнижчої межі, та положень ст. 75 ККУ – звільнення від відбування покарання з іспитовим терміном, могло бути у даному кримінальному провадженні, наприклад за таких умов: повне визнання винуватості у всіх інкримінованих злочинах, щире каяття, відшкодування потерпілому завданої шкоди, принесення потерпілому вибачень, тощо.
Аналіз судових рішень, що містяться в ЄРСР, у справах за аналогічними звинуваченнями інших осіб, вказує на те, що в даному випадку судове рішення в частині призначеного покарання не було свавільним, оскільки обвинуваченим призначено покарання в межах нижньої санкції ст. 187 ККУ, та в подібних справах призначалися аналогічні або більш жорсткі покарання.
8. Щодо особи потерпілого.
У статті 368 Кримінального процесуального кодексу України наведені обставини, які повинен встановити суд ухвалюючи вирок, а саме:
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;
2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;
3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;
4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;
5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме;
6) яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов’язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням;
7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку;
7-1) чи є підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру;
7-2) чи є підстави для виплати винагороди викривачу і, якщо так, у якому розмірі та в якому порядку;
8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;
9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України;
10) чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;
11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;
12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;
13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;
14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Як вбачається зі змісту вказаної статті, особа потерпілого не є предметом судового дослідження і не може братися до уваги при вирішенні справи.
Як уже було зазначено, суд є безстороннім, і повинен здійснювати захист кожної без виключення особи, якій кримінальним правопорушенням (злочином чи проступком) завдано шкоду. Вказане відповідає і нормам викладеним у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та Конституції України. Відповідно до статті першої якої - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі ст. 3 Конвенції, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Вказане право є абсолютним і не може бути піддане жодним обмеженням і у жодний період.
Суд повинен бути справедливим не зважаючи на політичні погляди чи вподобання певних осіб, від суду вимагається оцінка «по діям», а не по «людським якостям». Суд не може виправдовувати спричинення тілесних ушкоджень будь-якій особі обґрунтовуючись «неправильністю позиції потерпілого», чи іншими подібними обставинами адже це є недопустимим проявом дискримінації, упередженості та зазіханням на рівність усіх осіб перед законом.
Окремо, надаючи оцінку особистості потерпілого, уже поза межами судового провадження та не в нарадчій кімнаті, можна зазначити, що за фактичних обставин викладених у вироку поведінка потерпілого не носила провокативного характеру, жодних незаконних дій з його сторони стосовно обвинувачених не вчинялись, про що ті і не заявляли. Обставини при яких викрали потерпілого, є недопустимим у громадянському суспільстві і при побудові держави із європейськими цінностями. Одними із визнаних європейських цінностей є плюралізм думок, політичних чи релігійних поглядів, захист особи, яка потерпіла від злочину і невідворотність покарання.
Так, Щербич С.С. був обраний депутатом селищної ради, що свідчить про довіру до нього зі сторони виборців, а вчинення злочину проти нього з мотивів примусити відмовитися від повноважень, і обґрунтування таких вимог «неправильністю» його політичних поглядів не може бути визнано пом’якшуючою обставиною, чи обставиною, яка виключає злочинність діяння.
9. Щодо окремих звинувачень на адресу головуючого по справі судді Попревича В.М.
Під час судового розгляду у вказаній справі судді Попревичу В.М. жодного разу не було заявлено відвід.
Суддя Попревич В.М. є уродженцем Хмельниччини, до 2014 року працював суддею у Київському районному судді м.Донецька, а після окупації частини східних областей України дотримався присяги судді, не зрадив Батьківщині, переїхав до м.Одеси та став працювати суддею у Приморському районному суді м.Одеси. За час роботи на посаді судді зарекомендував себе грамотним, висококваліфікованим юристом, досвідченим суддею, сумлінним працівником, який володіє фаховими знаннями та високим рівнем теоретичної підготовки. Добре знає чинне законодавство та вміє вірно застосовувати його на практиці. Входить до складу суддів, які спеціалізуються на розгляді кримінальних справ та заяв громадян, які надійшли в порядку, передбаченому нормами КПК України, Кодексу України про адміністративні правопорушення. Рішенням зборів суддів обраний до складу слідчих суддів. Особисто дисциплінований, вміло планує робочий час для розгляду справ та матеріалів. Професійно формулює свою точку зору. Користується повагою серед колег по роботі. Щороку розглядає до 5 000 справ та матеріалів, що є одним із найбільших показників у суді та в Україні.
Наявність начебто біля будинку судді у м.Донецьку бюстів Сталіна та Леніна не може прокоментувати, оскільки з 2014 року не відвідував м.Донецьк. На нашу думку, навіть за умови наявності таких бюстів біля воріт будинку, дана обставина очевидно не свідчить про симпатії власника, яким не є Попревич В.М., до режиму вказаних осіб, а навпаки є глузуванням над ними.
Твердження окремих осіб про те, що суддя ухвалює рішення російською мовою та не направив до ЄРСР біля двох тисяч судових рішень є абсолютно безпідставними та не відповідають дійсності (дивитись ЄРСР). Звертаємо увагу, що за правилами КПК України в редакції 1960 року передбачалося ухвалення судових рішень російською мовою, та поодинокі такі рішення наявні у більшості суддів.
У справі за фактом пожежі в дитячому таборі «Віктрія» у м.Одесі, слідчий суддя Попревич В.М. на досудового розслідуванні, зі сплином певного періоду часу, під час продовження строку тримання підозрюваного під вартою дійсно визначив директору табору одночасно із триманням під вартою альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, враховуючи вкрай незадовільний стан здоров’я підозрюваного, що передбачено приписами КПКУ. Вказане судове рішення у подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції з тих підстав, що суддя начебто не мав права під час вирішення питання про продовження строку тримання особи під вартою, визначати розмір застави. Утім, невдовзі практика апеляційного суду Одеської області з цього питання змінилася, наразі з наведених підстав рішення слідчих суддів не скасовуються. Також слід зазначити, що під час судового розгляду справи за обвинуваченням директора дитячого табору «Вікторія» Київський районний суд м.Одеси пом’якшив обвинуваченому запобіжний захід, звільнивши його з під варти. До цього часу судовий розгляд у вказаній справі триває, обвинувальний вирок не увалено, обвинувачений не порушує свої процесуальні обов’язки, не ухиляється від суду.
Обвинувачення політиків та так званих активістів на адресу судді Попревича В.М. є необґрунтованими та безпідставними, переслідують на меті дискредитацію суду та розцінюються суддями як втручання у правосуддя. У зв’язку із цим, Збори суддів Приморського районного суду м.Одеси 25.02.2021 року звернулися із відповідним зверненням в порядку частини 4 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 214 КПК України до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора.
Прес-служба Приморського районного суду м.Одеси
_03_03.png)
